Нічний метелик, про якого я хочу розповісти, був слухняним учнем у школі нічних метеликів. Там навчали, що треба любити темряву ночі і цінувати кожну мить життя, шукаючи краплини нічної насолоди, адже життя нічних метеликів таке коротке… У цій школі також застерігали, що до світла летіти не можна, бо світло приносить страшну передчасну смерть!
І жив метелик, як всі, аж поки несподівана зустріч не змінила його життя. На листочку, де наш метелик присів відпочити, він побачив іншого метелика. Його білі крильця були помітні навіть у нічній темряві.
—Ти хто?—запитав Нічний метелик.
—Я метелик.
—А чому ти інший?
—Це тому, що я літаю, коли настає день…
—А що таке день?
—Це коли світить ласкаве Сонце, навколо багато світла і повсюди розквітають прекрасні квіти усіляких кольорів…
—А хіба світло—це добре?—здивувався Нічний метелик.
І тоді метелик, який бачив день, розповів Нічному метелику багато дивовижного. Найбільше йому сподобалась розповідь про Сонце, бо Воно було добрим і дуже дбайливо піклувалося про всіх, навіть про нього, маленького Нічного метелика!
І тому він засумував, бо знав, що міра його життя—лише одна ніч! А йому дуже сильно хотілося побачити Сонце. Білокрилий метелик намагався утішити друга:
—Подивися вгору! Там є маленькі зірочки… Сонце схоже на них, тільки Воно—велике і гаряче.
Нічний метелик деякий час захоплено розглядав зірки.
—Тепер я сам бачу, що світло—добре і прекрасне!!! Я відчуваю, що дуже люблю Сонце, хоча ніколи Його не бачив. Я люблю Його більше, ніж солодкий квітковий нектар…
Він схвильовано затріпотів крильцями:
—Друже, я дуже вдячний тобі, що ти повідав мені правду про світло, про день, про Сонце… А чи ти можеш показати мені, звідки приходить Сонце?! Я хочу полетіти Йому назустріч. Я вірю, що встигну Його зустріти, перш ніж закінчиться ніч мого життя.
Білокрилий метелик вказав йому дорогу, щиро радіючи за свого друга:
—Щасливої мандрівки! Я вірю, що ми ще зустрінемось…
І нічний мрійник полетів назустріч Сонцю. Він мав превелике бажання побачити Сонце, і це додавало йому сили та наснаги в польоті. Враз метелик побачив сонце, яке зависло на високому чорному стовпі. Навколо нього кружляло й дзизкотіло багато мошок, метеликів, комарів та інших мешканців ночі.
Нічний метелик теж почав кружляти разом з усіма, радіючи що так швидко зустрів Сонце. Але його маленьке сердечко підказувало йому, що тут щось не так. І він згадав, як білокрилий метелик розповідав про Сонце: Воно живе, рухливе, ласкаве! А це сонце чипіло на одному місці і його світло було холодним.
Тому Нічний метелик полетів далі. Він відчував себе зовсім маленьким серед бездонного простору неба. Коли в польоті йому ставало важко, він дивився на зірочки, які підбадьорювали його своїми мерехтливими промінчиками. І знов пригадував оповідку свого друга про день, про чудові пахучі квіти, про Сонце, Яке любить і дбає про всіх…
Несподівано він побачив багато світла, яке лилося з якогось отвору в темній стіні. «Може тут є дорога до Сонця?»
І малий мандрівник відважно влетів у відчинене вікно. Тут було тепло, затишно і пахло квітами. Стомлений метелик кружляв над букетом квітів біля настільної лампи. Дівчинка, яка читала книжку, здивовано підвела голову:
—О! Який в мене нічний гість! Ти хочеш жити на моїх квітах?
Метелик згодився і сів за букет. Сили покидали його. Він дуже зголоднів, тому почав шукати в квітах краплинки солодкого нектару, щоб поїсти. Але чомусь ці краплинки були не солодкі, і вони додали лиш втому, яка заволікала його оченята.
—Гарний нічний метелик! І який великий! Як добре, що ти прилетів! У мене в колекції ще такого немає… Ти будеш найкращим! —дівчинка тихенько наспівувала незрозумілі слова.
Але враз серце метелика відчайдушно забилося: «тут Сонця немає!!! І якщо я залишуся тут, то ніколи не зустріну Того, Кого дуже сильно люблю…»
Тому він з останніх сил стріпнув крильцями і вилетів у вікно. Теплий вітер підхопив його на свої дужі крила і далі вони вже летіли разом.
А ніч відступала, даючи місце світанку. І маленький мандрівник з радістю побачив на сході перші промені Сонця. Він летів і вірив, що його мрія здійсниться!
Нічний метелик готовий був загинути у променях гарячого Сонця, аби тільки побачити Його і відчути Його дотик. Він ще не знав, що нічні метелики, які прилітають до Сонця, не гинуть! Вони просто стають МЕТЕЛИКАМИ СВІТЛА!!!
2012р.
*****************************
Боже Слово для роздумів:
Щоб випробувана віра ваша виявилася вартіснішою золота, яке гине, хоча й вогнем випробуване, на похвалу, і честь, і славу у з‘явленні Ісуса Христа,
Котрого, не бачивши, проте любите, і Котрого, донині не бачивши, однак віруєте в Нього, радієте радістю невимовною і преславною,
Досягаючи кінця віри вашої – спасіння душ. (1Петра 1:7-9)
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
благословенна ніч
де сходить сонце
метелики та всякі мотильки
що не попали ще в ваші силки
і ті що мають ще своє віконце
але на всі коментарі воно мовчить
нас витирає й далі дурнів вчить
хай згине ніч. і хай засвітить денне сонце.
хай пропадуть від ночі мотильки!
все одно зітруть...
більше ні строки!
метелик що розбив від дня віконце
вірши нам пише...
шкода... мотильки!
Комментарий автора: маго мет, мир вам!!! Написали ви дуже "мудрено"... А що, простіше не можна написати???)))) Блаженний той, хто в мудрості Божій не називає пітьму світлом!!!
маго мет
2012-08-14 04:16:06
напишеш просто - скажуть простофіля
напишеш складно - скажуть мудрено
і не для тебе наше те кіно
і не тебе торкає Духа хвиля!
як важко людям смаку угождать
і буть самим собою.
все що я хотів на те сказать. Комментарий автора: Певно, вам просто нема чого робити. Співчуваю...
Надежда
2012-08-27 07:35:54
Дуже гарно, Галочко: натхненно, радісно і поетично (хоча і проза:)) ).Слава Богу! Ти в церкві не ведеш дитячі групи? Хотілось , щоб діти в кожній групі читали твої твори.
Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
